Якби подушка вміла говорити!
О! Скільки б же вона розповіла!..
Що я без тебе не могла прожити,
Коли і де з тобою я була...
І як мені хотілося побігти
Тоді назустріч! Хоч на край землі,
Щоб із тобою разом - прямо в літо,
Де трави вже високі й ще малі...
Обняти небо голими руками,
Розплетене волосся - наяву!
І норми, що писалися віками
Спалити, бо тобою я живу!..
Несказане усе - несла до неї
Щовечора, щоночі, щозорі...
І з нею ми бродили по алеї,
Там, де без тебе гасли ліхтарі...
Подушка не страждала від обмежень -
Сміялася і плакала не раз.
То, може, я була необережна,
Бо не тримала у собі образ...
А скільки таємниць вона б відкрила,
Але мовчала - далі від гріха!
Хоч знала, як до Бога я молила,
Щоб зник той біль, що досі не втиха...
Бо так з тобою вже хотіла бути,
Що геть позабувала все і всіх!..
Не знала, що не зможу я забути
Твій погляд, твої очі і твій сміх...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Моя подушка залишалась вдома
Й давала мама нові подушки...
А їм нічого не було відомо -
Нові напірники і пух у них легкий...
- - -
Дуже гарно. Дам почитати своїм учням, а то вони намагаються писати про свої страждання на російській мові і роблять це досить недолуго. А у вас просто шедеврально написано.
Наташа Марос відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00