От і кінець. Твоя молодість правди не варта.
Ти більше не будеш тим, ким ти раніше бував.
Замкнулося серце, у лексиці замість слів - мати.
Так хочеться чути від інших: "Його вже нема".
Радіють нехай. Я їх, схоже, уже не почую.
Так хочу забутись, так хочу мовчати. Завжди.
Я прагну тепер ідеальним лишитись. Чому так?
Бо та ідеальна людина - це мертва. Лиш слід...
Зневіра, злість, сум і депресія - вісь всередині.
Не було ні опору, але всім чхати на те.
Мені якось байдуже, що я типовим став нині.
А знаєш що, Курте? Мав рацію ти. Отаке.
Здається мені, що насправді я хочу померти...
Бо біль роздирає зсередини, б'є в глибину.
А також здається, що краще не був б я поетом...
Вірші провокують в мені галактичну війну.
21.05.16
Чекають сирени на диких незнаних просторах?
Навіщо вмирати, щоб в вічності зникли сліди?
Та навіть по той берег Стіксу, як вийдеш з води,
Пізнаєш і радість пізнань і минуле в повторах.
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чим більша жага до життя тим більший опір. Життя прожити-не поле перейти... А в тім кожний сходить з глузду по своєму! Життя прекрасне лише тому що в ньому є ми- прекрасні люди з прекрасними думками і ділами!
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Війна усередині - ознака життя. Хоч і кажуть, що належить бути в злагоді із самим собою, все ж сумніви, обурення, що іноді виникають, допомагають відшукати шматочок істини. Хоча... Що воно таке, істина?
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00