Недавно по поводу языка выступила Евгения Бильченко – эмоционально и ярко, от всей души, от имени несправедливо и неправедно урезаемых свободы и равноправия.
Года три назад и я могла написать что-то подобное – даже ещё горячее и логичнее, не только от имени «попираемого меньшинства», но и от имени немногих своих украинских предков: «Чи не занадто?»
Нет, не слишком. Теперь я это осознаю, и дело не только в войне.
Лет пятнадцать подруга-украинка спросила тоскливо в метро: «Вот если бы сейчас весь вагон заговорил на украинском – представляешь?». Я удивилась: «Ну так говори – я тоже тебе отвечу по-украински!» А она молчала. Почему?
Сейчас украинский язык – в тренде. Мало кого удивит украинская речь в метро, но… оказалось, что едва ли не большинство украинцев вне сёл по-украински способны только слушать, как и та моя давняя попутчица. Только теперь мы понимаем, насколько украинская речь обессилела, вытесненная всепоглощающей русскоязычной средой. Украинцы переходили на русский – потому что русскоязычные иначе не желали их понимать (а некоторые и сейчас не желают), потому что не всем легко переходить с русского на работе на родной дома, потому что дети росли в русскоязычных садиках, смотрели русскоязычное телевидение, читали русские книги, уходили в армию, уезжали по распределению… И возвращались – в русифицированные города. Нас уже давно не удивляет, что здесь, в Украине, все мы понимаем русский – но миримся с тем, что украинский для многих нечто неизвестное и даже ненужное, чуждое, отторгаемое... или забитое.
Евгения, почему мы с Вами, зная украинский лучше многих, не заговорили пятнадцать лет назад в метро по-украински? Почему не сберегли для коренных жителей этой страны среду обитания их языка?
Под напором великого имперского украинский язык уходил – как уходят дикие звери из мест, где селится человек, и просторный ареал их обитания становится всё меньше, разрываясь на совсем уж крошечные островки… Так и язык уходил в глубину вымирающих сёл, деградировал в отдельных замкнутых контурах… Много ли от него осталось?
Да, сейчас он вроде бы возрождается. Моя украинская составляющая билингвы радостно ловит оживающую вокруг украинскую речь , и внучек лопочет украинские слова и фразы, услышанные в детсаду, из украинских мультиков, из моих собственных стишков-бормоталочек – да, я стала предусмотрительнее, и внук вырастет билингвой… А приятельница, сохранившая свой украинский вопреки кочевой жизни военнослужащих, с грустью говорит: «раніше хоч у рідному селі говорили українською, а зараз крізь – російська…».
А может, исчезновение языков с меньшим количеством носителей – процесс закономерный? Может, смириться с такой судьбой для украинского? Чтобы и следа его не осталось, чтобы те, кто не может на нём сейчас свободно говорить, перестали его даже слышать? Ну-ну! На себя посмотрите, русскоязычные сограждане! Стоило только немножко, только чуть-чуть сократить сферу применения русского – и как вам стало некомфортно! (И моей русскоязычной части билингвы – тоже: вот странно, да?). А ведь русский язык будет с вами всегда – достаточно включить комп. Что же вы до сих пор не понимаете чувство обделённости украинцев, которых лишали их родного языка не то что не первый год – не первое столетие? Слабо понять: вы испытываете то, с чем украинцы живут уже не первый век?
Почему тогда вас возмущает необходимость вернуть украинцам – украинский язык? А белорусам – белорусский, литовцам – литовский, казахам – казахский? Русскоязычные, ответьте: вы, конкретно вы, а не какой-то император минувших лет: готовы лишить десятки миллионов людей их родного языка – ради вашего комфорта говорить только на своём? Действительно готовы? Опять вспоминается Хутор Михайловский…
P.S. Грозит ли "вымирание" русскому языку в Украине? Объективно это равнозначно вопросу, грозит ли ему смерть в мире, где русским языком говорят почти 300 миллионов. Разумеется, в Украине его нынешнему повсеместному владычеству положат предел не только украинский, но и английский - но ведь и мы в большинстве своём не тупоголовые "одночелюстные", а границы информационного мира - это уже архаика. Умение наших граждан совмещать в себе несколько языков - гораздо более надёжная гарантия для сохранения каждого из этих языков, чем тупой выбор "или-или". А субъективно: захочет ли каждый из нас при всём разнообразии мира сохранить именно русский? Теперь это - личный выбор, никому и никак не навязываемый.
И ещё два слова – о людях и сортах. Да, для меня лично человек, не желающий или не способный выучить язык страны, в которой он живёт, хотя бы на бытовом уровне – человек ущербный. Посочувствуем убогому – или поможем стать полноценным. Ау, кто хочет заговорить по-украински? Могу научить!
а я поспілкуватись. Почитайте вірші Світлани Моренець, якщо ваша ласка
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, почитала. Хочеться обійняти людину і проворкувати щось приємне і заспокійливе... Обійняти - ніяк: права рука у гіпсі). а от поворкувати - чом би й ні?
@NN@ відповів на коментар @NN@, 26.01.2017 - 14:35
щоб зрослися правильно ваші кісточки,
а воркувати вона вміє
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
для меня лично человек, не желающий или не способный выучить язык страны, в которой он живёт, хотя бы на бытовом уровне – человек ущербный
Можна і конкретніше: або свиня, або даун. В залежності від того, "не желающий", чи "не способный"
Вибачте за грубість, Кузенько, але процес загравання і умовляння надто затягнувся.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Даун - теж людина. Як і інші люди, яким не поталанило мати хист до мов. І якщо зараз навіть серед етнічних українців багато тих, хто дійсно хоче, але не спроможний говорити українською (серед моїх друзів таких - чи не більшість, нажаль), то чого нам чекати від пересічної більшості етнічних не-українців? Аби заговорити українською, вони мають подолати себе. Я - людина логіки. Нащо загравати, умовляти і примушувати, якщо можна пояснити? Ну а хто нездатний зрозуміти - що ж, "ущєрбний" - це не брутальна лайка, але, на мою думку, достатньо визначає якість людини
Дантес відповів на коментар Дантес, 26.01.2017 - 13:15
Ну що ж, поясніть, будь ласка, тим, "хто дійсно хоче, але не спроможний говорити українською", чому кримська татарка Джамала без акценту говорить мовою, а прем"єр "Азірів" так і не сподобився. І чому людина може все життя прожити в Одесі чи Харкові, розмовляючи виключно російською, (бо неспроможна ), а після еміграції до Штатів чи Німеччини за рік уже шпарить по-тамтешньому.
Сильніший заставляє, рівний пояснює, а слабший скільки би не пояснював, а в очах сильнішого це буде виглядати, як умовляння, на яке можна не звертати уваги.
Некоректно карати за незнання мови, але можна заохотити знання. Наприклад, в Чорноморському пароплавстві за володіння англійською доплачували. І кар"єра службовця напряму і гласно повинна залежати від відношення до державної мови.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чому мій батько самотужки зміг вивчити 5 мов, а свояк (дуже розумна людина) до 20 років не міг сказати жодної фрази не на рідній мові (українській)? Мабуть, ніхто б і не почув іншої мови від нього навіть на екзаменах з іноземної (єдина трійка в його дипломі, та й то - з поваги до решти оцінок), аби йому не довелося потрапити на виробничу практику за межами України.
На можливість людини говорити не однією мовою впливає багато факторів. Тут і умови спілкування (люди, які змалечку не лише чують декілька мов, а й мають потребу розмовляти ними, значно легше опановують інші мови), тут і власний хист або його відсутність, тут і здатність вчитися взагалі, і можливість отримати кваліфіковану допомогу, і, врешті - сміливість виказати себе смішним невігласом.
Згодна з Вами: треба заохочувати. І треба, щоб ті, хто проваджує українську мову в життя країни, були розумними і компетентними, а не лише заповзятими. Що Вам сказати?! Перегляньте словники Тараса Берези - то ж повна маячня! А люди по них учаться українській мові...
Щодо кар"єри держслужбовця - він повинен добре знати державну мову, якщо безпосередно спілкується з людьми. Тут можна вживати не лише заохочення: не здав екзамен - вільний. Решта держслужбовців має розуміти українську і писати на ній, знати затверджену українську термінологію в межах своєї професії. а ще маєть знати українську мову в нашій країні усі люди обслуговуючих професій - і держава має це забезпечити двома засобами: штраф власника підприємства за відмову обслуговування на українській мові і організацію недорогих, але якісних курсів навчання за сучасними технологіями.
@NN@ відповів на коментар Дантес, 26.01.2017 - 14:01
і я з вами згідна, вибачте, що втручаюсь
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
), а після еміграції до Штатів чи Німеччини за рік уже шпарить по-тамтешньому. 
(єдина трійка в його дипломі, та й то - з поваги до решти оцінок), аби йому не довелося потрапити на виробничу практику за межами України.
