Свій кращий вірш я ще не написала.
У нім впокориться моя душа,
Що сотні раз у віршах воскресала
І тріпотіла раненим пташам.
У тім вірші надихаюсь, нап'юся
Любов'ю до вели́чнішого краю,
Де я живу, кохаю і молюся,
Де мову неньки у пісні вплітаю.
Я напишу про радощі й жалі,
Про чисті сльози й усмішки крилаті,
Про хліб святий на батьківськім столі,
Про вогник, що дітей чекає в хаті.
Я оспіваю волю козаків,
І ту, що так плекали на Майдані…
Ту, що в нащадках житиме віки,
І правду звільнить з вічних пут кайданів.
А може вірш той буде про любов
Оту, що жінку щастям окриляє.
Чи материнську, що мов той покров,
Не має меж і заздрощів не знає.
Я напишу, як кануть в вічність дні,
Роки, століття, з ними і епохи…
Чи розкажу, як сонце у вікні
Щодня для нас дарує сонця кроки.
Значу́щий вірш про все НЕ напишу,
Бо у житті важливого багато.
Та у віршах свою любов лишу,
У кожнім буду світ цей обіймати.
