Високо-високо, що ледве їх видно,
Повільно по небу пливуть журавлі.
До рідних домівок, з далекого півдня,
Летять за вожатим від краю землі.
Під крилами хата, знайомий садочок,
Уже побілілий під цвітом вишень,
А поряд дівчатко спитати в них хоче;
Про землі далекі дізнатись лишень.
- Скажіть, дикі птахи, куди ви літали?
Вас з осені в наших краях не було,
Вам пальми тропічні на вітрі співали
І море вам довго під крила пливло.
Що бачили ви у квітучій савані?
Які пролітали заморські міста?
А правда, що з сіллю вода в океані?..
Бо в нас у струмочку лиш тільки проста. -
Притихло дівчатко, напружило сили
І знову до птахів гукає здаля:
- Журавлики милі, скажіть, білокрилі,
А де найгарніша у світі земля? -
Летіли поважно створіння крилаті -
Якраз над садочком вишневим були -
І відповідь мудро промовив маляті
Вожак журавлиним протяжним "курли":
- На південь, маленька, ми в жовтні летіли,
Коли відхилялась від сонця земля.
На тепле проміння, за ходом світила,
Спрямовано в небі політ журавля.
Жили ми в затоці, за містом портовим,
Над морем солоним закінчивши путь,
І чули як пальми шумлять у дібровах,
І бачили як там савани цвітуть.
Там в диких пустелях біжать антилопи
І трави під сніг не ховає зима.
Там, в Африці, тепло і гарно в Європі,
А краще від твого садочка нема. -
Промовили птахи і вдаль потяглися,
Рубаючи рідне повітря з плеча.
Вони вже дивились на озеро в лісі,
А вслід їм дивилось притихле дівча.
Під пальми тропічні, з вишневого цвіту,
Так в землі далекі хотіла мала,
А зграя пташина, шляхом у півсвіту,
Повільно по небу додому пливла.
