Туманами сірими осінь накрила,
Згорнула червоні вітрила свої.
У вирій за птахами вслід полетіла
В якісь невідомі далекі краї.
Лишились пейзажі, лиш - чорні і білі,
Змивають прикраси холодні дощі.
Та, затишині миті, мов вечір неділі,
Теплом кольорів оживають в душі.
Лаванда чарує, чебрець зігріває,
Парує в зеленому кухлику чай.
Здається, на світі печалей немає,
А є лише затишок, осінь і рай...
Але це не так... бо сирени сичами,
Тривожно кричать про загрозу і жах.
А люди терплячі, в підвалах ночами,
Не сплять і не плачуть... з дітьми на руках.
Така вона - осінь, мов хресна дорога,
Голгофа все вища... вже тисячу днів
Іде Україна... надія - на Бога,
Крик серця німий, бо не вистачить слів...
