(Вірш-речення)
Вщухати пружинами
нервів поволі
у замкненім колі
надій і терпіння,
мовчати риданнями
тіла у танці,
мов кава на таці,
до сліз розуміння,
торкатися подихом
переселенця
до самого денця
твого аромату,
триматися поглядом
птаха-вигнанця
єдиного шанця –
тебе як догмату,
ковтати
прозорі від подиху кроки,
немов то пророки,
як світле причастя,
в обіймах
безмежність любові тримати
без плати за втрати –
це кара чи щастя?
2022 р.
Ілюстрація до вірша створена за допомогою ШІ
Дякую.
