Коли я їм слова,
коли я п’ю слова –
йде обертом моя
стражденна голова.
В їх ґронах золотих
шумують мед і хміль.
Буває й оцет в них.
І перець є. І сіль.
Квасне слівце «цитрон»,
солодке – «апельсин».
А вимовиш «полон» -
гірке, немов полин…
Цілющі є слова,
гниленькі є слівця –
не варті олівця,
не варті папірця.
Бувають – як вода,
бувають – ніби жар.
А ті – як лобода,
а ті – насущний дар.
Як здоба, запашні.
Мертвотні, як труха.
Із присмаком брехні
або з душком гріха.
Проте й брудні слівця,
мов устриці бридкі,
з сумлінністю знавця
ковтаєм залюбки!
Підозрюю, мені,
допоки я жива,
не вгамувати, ні,
цей голод на слова.
Пан Воллес Стівенс сказав, як зав'язав, респект! Хоча не надто логічно, як на мене, бо перед тим як зробитись кастратом, людина мусить побути кимось зовсім іншим - яке ж тут "місячне пійло"?)) А взагалі мусять бути світи, що обертаються навколо чогось іншого, аніж ерос - навіть на цій планеті.
Я Вам дуже рада.
Люди створені зі слів
