Все чудово. Продовжуй, рахуй свої вслух забаганки.
Ігноруй як завжди моє горем навіяне "ша...",
та я перша сьогодні піду не діждавшись світанку.
Адже ранок без тебе це люта, нестерпна журба.
Чи це траур? - Повір, я не буду сьогодні сміятись.
Розмалюю чорнилом весь свій календар на стіні.
Стаючи на коліна, знайду в собі сили зізнатись,
що спалила б тебе, та усі подарунки твої.
Все як завжди: я в ліжку, в кутку на столі стоїть кактус,
Десь на джинсах спить кіт, а підлога вже тиждень брудна.
Добре Дарлінг, ти знову так легко підтвердив наш статус, -
Що ти завжди герой, - а я барбі, красива й дурна.
Чи то осінь, чи то від дешевої кави так гірко?
Без розмов із тобою нічних, без дитячих образ.
Як ти мило жартуєш, смієшся, та куриш у хвіртку,
Кожен раз, забуваючи ніби до ранку про час.
Ні, все добре. Продовжуй, рахуй свої вслух забаганки.
Ігноруй мої жести, прохання, обійми й слова.
Та сьогодні ми знову удвох до самого світанку.
Адже ранок без тебе, це люта нестерпна журба...
Про вірш не говорю. Тут більш важливіше - душа героїні (якими словами вона змальована неважно). Бо в душі в неї страшенна пустота. І не варта навіть винити його (що робить героїня). Бо її Душа належить її і вона відповідає за її стан. Це вона наповнювала її моральними ціностями, чи навпаки... І хто може змінити її духовний стан, крім неї самої?
Анна Демченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да...
Никто кроме неё самой...
Спасибо за такой раскрытый отзыв, вы всё очень правильно поняли.
