І я піду в цей пізній листопад,
У цю холодну перемлілу осінь.
Сухий листок заплутавсь у волоссі...
Невже покличеш знов мене назад?
І озирнусь,леліючи надію,
Що доля враз зведе нові мости.
А ти світи,у морок мій світи,
Бо я світити так,як ти,не вмію...
А ти приходь світанками у сни
І падай снігом,лагідно-лапатим,
І буде на душі у мене свято
Від проблисків такої білизни!..
І зазоріють тисячі лампад
У мій туманний незворушний спокій,
І я зроблю оті найважчі кроки
У цей холодний пізній листопад...
впевненість, котра межує з відчайдушністю - вибухонебезпечна суміш, але емоції передані у вірші заряджають якоюсь незрозумілою силою. Люблю таке
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно,що в тебе склалися такі позитивні емоції)Впевненість,яка межує з відчайдушністю...Це саме те.Дякую,Тарасе! Твої слова завжди такі щирі і глибокі!..