Так тихо в хаті, тихо цілий день,
Лиш цокотить годинник на комоді…
До бабці вже давно ніхто не йде,
Гостей не дочекалась і сьогодні…
В печалі дня нового жде вона,
Погасить світло, ляже і… заплаче…
Бо звеселяла дім колись рідня.
Здається бабці, вчора ще неначе…
А зараз, коли двері зариплять,
То серце швидше б’ється у чеканні!..
Та знов нікого за вікном нема…
А бабця вже рахує дні останні…
Так гірко й важко, і болить душа
Дивитися в її вже сірі очі…
Вони у світ глухонімий кричать,
Що її серце самоти не хоче…
5 січня, 2012р.
ЯНГОЛЯТКО - ТИ ДИВОВИЖНА! СТІЛЬКИ ДОРОСЛИХ ПОЧУТТІВ У ТВОЄМУ ДИТЯЧОМУ СЕРЦІ! СТІЛЬКИ СПВПЕРЕЖИВАННЯ І ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ! Я НІКОЛИ НЕ ПЕРЕСТАНУ ДИВУВАТИСЯ...
АнГеЛіНа відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радію, що можу дивувати...
Головне, щоб ці дивування приносили Вам радість!
Дуже зворушливий вірш . Особливо напередодні таких свят треба збиратися родиною і не забувати про старих та немічних. Дякую за вірш, розчулили до сліз.
Із Різдвом!
АнГеЛіНа відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не треба плакати!
Хай на Різдво Ваша родина дружно зберається навколо великого багатого столу!
Зі святом вітаю також!