І починаємо з початку
Перебирати "з" і "без"... (Ксенія Подільська)
Як дві півкулі у душі, лишилися на згадку…
Лечу в крутому віражі… й тримаю в безпорядку
Якнайміцніше мої «без» і «з» твої в додачу…
Заколошматив вітер й щез… та я уже не плачу.
Світанки сяяли для нас, безмежжям в днях зорили.
Здавалося, що у цей час нам небо нахилили.
Плескали пломені теплом останнє наше літо…
Й ховалось срібло над чолом з любов*ю непомітно.
Вербове віття обняло, здавалось, нашу долю.
Ти ж памˊятаєш, як було… до ночі зради й болю!
У просторі буденних справ згубилась наша вірність.
Мене ти вперше не втішав повірити в безгрішність…
Була любов без меж свята, красива, незвичайна.
Жаль, не цілунком на вуста лягла та ніч остання.
Без тебе квилила земля, дощами перепрана,
Без тебе вже була не я, а просто, голограма.
В розлуці сонце так пекло і так в душі палало,
Неначе в купу все звело і горем поєднало.
І щиро зорі з висоти уже не усміхались,
Без тебе я, без мене ти, дотичні не стикались…
У паралелях почуття - й на зустріч неспроможні.
Проходили своє життя та порізно з нас кожний.
Як дві півкулі у душі , лишилися на згадку...
Майже здолала віражі і все в мене в порядку.
Мої всі «без» і «з» твої давно вже нетутешні.
Чому ж заходиш уві сні у дні мої прийдешні.
Така експресія. Коли читала, здавлося вірш вибухне... Навіть прочитался:" Неначе в купу все знесло", ще більше посилюючи душевний буревій.Емоційно, насичено, красиво.
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
