Поганський сину, предків сучих,
пігмей із зарослів глухих,
шпангоут виродків гадючих,
що приплелись з чужих доріг.
Ти, дрібна наволоч паскудна,
забув мабуть, що у гостях.
Душа твоя наскрізь маркуртна,
як той в реп’яхах.
Затисни писок свій пархатий,
втули язик свій у мошну.
Я маю честь тобі сказати:
ковтай, не плюй свою слинУ.
Я ж – українець, – мусиш знати.
А ти – ядушливий варяг!
Не смій нас вдома зневажати,
приблудо з юдиних ватаг.
Запропастив ти душу й тіло,
своєму Гаспиду запріг.
Тож не судить тобі, бацило.
Котись, макако, за поріг!
За Іллічем, кровинко, слідом.
Нехай поб’є лихий вас грім.
Шуруй паскудино за "дідом", –
давно пора й тобі в дурдім.
Ми не дозволим вам, медузи,
вкраїнську душу розіп’ять.
Чужинці, шустери–лакузи
привикли в сутінках башлять…
Жидівський шабаш ваш печерний
уже нам доста осмердів.
Чмо, схаменися, чуєш, Кернес?
Дивись, щоб сам себе не з’їв!
Ідеї ваші – екскременти.
Чужинці, зайди, лахмани,
вожді пітьми – експерименти
вже в печінках! Балакуни…
О, як ви вже остодоїли!
Почини ваші від чуми
й лихі ідеї – мовчки з’їли,
й дістали похорон з пітьми.
Не плюй у воду, красножопий.
Ти – в Україні. Не казись!
Похресник юдосинантропа,
не хай нас вдома, схаменись!
…Ідіть собі, ви ж «Божі діти».
Десь там собі ціну складіть.
Бодай лиха зняла з орбіти:
назавше бидло хай летить!
