Україно моя закосичена,
та краса твоя – не позичена…
Уже так із давен тобі сталося –
кращі землі тобі й нам дісталися…
То від Бога твого – від Всевишнього,
Від живого отця – не колишнього…
Маєш мову свою солов’їную,
Що санскиту під стать, та невільную…
Самобутність твоя ще й у звичаях –
У сусідів вони не позичені…
Маєш славну, як світ, ти історію
І державну (як знать?) категорію…
Та в недавні часи піддавалася –
Ворогами не раз покривалася…
То ж чужі по тобі всмак топталися,
(Хоч душею ти їм не скорялася…)
та найбільше за всіх Москви братія,
ще й домашня твоя "хохлократія"…
ОтумАнити нас намагаються
й душу-мову твою вщент споганити…
Тепер мова у нас обрусичена,
не своя вже вона – запозичена.
Тож додому, назад повертаймося –
від чужого лайна очищаймося...
Хоч чужому й корисно навчатися,
та свого нам негоже цуратися…
10.06.2013
