Діду-діду, лавка захолола,
Зачекалась в затінку на вас...
Журна вишня схлипує спроквола
Під скрипучий вітру контрабас.
Все минає: час, події, люди
В цій хиткій нестримній суєті.
І невже отак воно і буде:
Перетне межу на самоті
Кожен з нас, лишивши після себе
Невигойну траурну журбу?
Ще не раз запалиться крайнебо,
Сповістивши про нову добу...
Ще не раз дощі свої етюди
Відіграють клавішами стріх...
Та чиєїсь зірки вже не буде,
Тільки попіл - сивий, наче сніг.
Розтривожать душу мідні дзвони,
В голосінні вдарять у блакить!..
Діду-діду, стежка захолоне,
Заростуть в минуле рубікони,
Тільки пам'ять час не спопелить...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба тезко. Вчора мій дід відійшов у вічність... Царство йому Небесне. Він завжди любив сидіти на лавці біля хати. Часто заставала його там. Але останнім часом послаб і вже не виходив надвір. Лавка спорожніла...