Коли згасне зірка, впаде за край чистого неба,
Я стану далеким замріяно-лагідним сном...
І вже хвилюватись, боятись, страждати не треба,
Бо я стану проліском і проросту під вікном!
Зруйнуються вщент й відбудуються заново храми,
Бо я поза часом, та все ж повернутися зміг...
Із вирію я прилечу навесні з журавлями,
Як зійде останній старий і залежаний сніг.
Палає світанок у чистих незбираних росах -
То сонце за мною пуска мимоволі сльозу...
У шепоті трав, у пташиних піснях стоголосих,
У шелесті вітру я буду завжди поблизу!
Я буду у перших тендітно-зелених листочках,
У пахощах квітів, у співі п'янкім солов'я...
Котитимусь хвилькою в теплих весняних струмочках...
Поглянеш — хмаринка у небі... Чи, може, то я?
Удивительный стих! Он даёт прекрасную надежду всегда оставаться поблизости, рядом со своими родными...Спасибо за добрый нежный юмор! Для меня - это песня!
...Скоро прийде зима з морозцем і снігом... 
Дякую Вам! 
Для меня - это песня! 
