Розбрелися у світи діти,
Срібний іній покрив коси неньки.
- Та хотіла ж, щоб літо - літо,
А воно окрайчиком маленьким.
У долоні взяла дороги,
На які дітей благословила,
- Відпускала з дому - йдіть з Богом,
Слізьми гірко розлуку гасила.
І чекає серед зим літа,
Бо надія в серці невмируща,
- Поверніть соколята - діти,
Ненька в світі для вас одна суща.
Не зібрати діток під крила,
Бо вже є в них свої соколята.
І старенька чайкою квилить,
- Час-пора в інший світ відлітати.
................................................
Є такий заповіт любі:
*Поважати своїх батька й неньку*.
Щоби вас діточки не забули,
Завертайте додому частенько.
Світуню, ти ж знаєш скільки я вислуховую таких історій, перед Різдвом старалась втішити одну стареньку, але ж їй потрібні її діти, а не моє співчуття - один в Германії, другий - в США, а забрати нікуди...чи не потрібна нікому...
ах,Анно,в саме серце...і стіни ще памятають сміх їхній...і запах...а так далеко,далеко...
@NN@ відповів на коментар гостя, 23.01.2017 - 21:31
Допоки є сили, матері хочеться. щоб діти були щасливі, а вони в цей час зростають егоїстами, а з часом, виправдовують себе зайнятістю і т.інш,..
я тиждень носила це в собі після розмови з однією старенькою жінкою...
дякую, Наталі, що не забуваєте