Сонце ранкове обличчя промінням ласкає -
Ніжно цілує й цілує, як миле дитя.
Ніби матуся рідненька - мене обіймає.
Як я люблю ці прекрасні хвилини життя...
Вмить десь зникають і сум, і журба, і тривога.
Добре на серденьку, в ріднім зеленім краю.
Я у молитві тихенько звертаюсь до Бога:
Миру прошу і добра для земного раю.
Хай обминають нещастя цей край волошковий,
Цей мальовничий, зелений і сонячний край,
Де відчуваю себе - як та птаха - на волі,
Де вся душа моя просить: живи, не вмирай...
Як я пишаюсь, що вмію його малювати -
Серцем закоханим - піснею в світлих вірша́х .
Доки я житиму - буду його шанувати,
Буду любов йому нести на білих крилах.
30 травня ’2012 р.
Любов - у кожному слові. Можна накопичувати любов у собі від ранкового проміння, волошки небесного кольору, пісні........
На нашій Рідній землі об"єктів для накопичення - безліч
именно там... 
рада тебе... 
Але ж душа! Українська до денця суті! Слався, Оленко! 
