Упала сливка… Здавалося б - дрібниця…
А яка лавина думок!
І не тільки про
сливку…
Упала сливка, мов мала дитинка…
З яких то див відпала від гіллі?
Чому так сталось? Що? Чогось їй мало?..
Тепер лежить, покоїться в ріллі…
Упала наче б, та чомусь не плаче…
Меланжево-муарову її
Скоряє сум... А може, зграя дум?
Та, певно, в неї бачення свої…
Бо є вікно – природою дано.
Не тільки, кажуть, світла, що – в вікні…
У рай - охоче. Гени тут лоскочуть -
побути сам-на-сам і… в однині!
Ту славну хіть було почуто вмить…
О, як пульсує мудрістю земля!
«Ти прорости, а потім вік цвіти» -
стрекоче алгоритмом… звідтіля.
І ось росте, десятки літ цвіте.
Та щось плодів у дерева не густо…
Знать, та земля годується здаля…
«Блукавих» рільників сюди не пустим!
Камзоли пана не рачій жупана,
Чи віз, чи сани – яку все одно.
Миліша нивка для моєї сливки –
це та, що загляда
мені в вікно.
07.08.2018
На світлині автора - палісадник під вікном власної квартири.
