Коли наважишся бути –
навчишся слухати вітер,
Чути мантри галактик,
що зміями лізуть з глибин.
Так важливо знайти себе
в цьому надгрішному світі,
Стати протагоністом:
мільярди причин – ти один.
Як наважишся бути,
сховавши всі сумніви в скриню,
Тампонуючи серця
хронічно болючі дірки,
Підведися і йди прямо
в глотку життєвій лавині,
Йди, тримаючись неба,
(воно ж бо тут цілі віки).
Воно вічні віки над тобою
безжально високе,
Хоч в дитинстві здавалось,
на яблуні дідовій спить.
Підведися і йди,
на краю географії – спокій,
На краєчку життя –
найвагоміша бажана мить.
Лиш каміння доріг
пам’ятатиме зранені ноги,
Буде свідком німим
найпекучіших втрат і падінь.
Як наважишся бути –
зустрінешся поглядом з Богом
І нарешті зумієш
знайти свою втрачену тінь.
Одкровення снігів забинтує
нерівності долі,
Не долає шляху лише той,
хто нікуди не йде.
Рух одвічний планет
таємниці усі розпаролить
І весна зацвіте,
і дозріє вино молоде.
Як наважишся бути, то будь.
Хай міцнішають крила.
Сутність всього життя у польоті:
упав – підведись…
Скільки б доля тебе
не штовхала у прірву й не била,
Не здавайся вітрам.
Тільки ввись.
