В лабіринтах зими заблукала у квітні весна,
у природи буває також мимолітня перерва
Я пізнаю тебе, як раніше до того не знав
і дарма, що тремтять під снігами розлогі дерева
Крізь холодні світи пробирається промінь тепла,
крізь твою оборону прихильник крадеться останній
Ти пізнаєш мене, хоч раніше сто раз обпекла
і поранила губи об мене свої на світанні
На розпечений сніг впаде змочена болем сльоза,
і куди не поглянь – всюди далеч пливе білосніжна
Я спіймаю тебе, так багато тобі не сказав
та чи варто тепер, ти давно вже за іншим заміжня…
Та доносять вітри романтичні від тебе листи
ця холодна зима взяла правило – вік панувати
Як розплетену косу удруге тобі заплести,
як навчитись без тебе не жити, хоча б існувати?
