Збігає час. Немає вороття.
Із кожним днем ятриться біль розлуки.
Все, що залишилося - спогади.
Життя
Притрушує мінором денні звуки.
Немов цебром холодної води,
На розпашілу голову репіжить,
У час, як сонця золоті сліди,
Дають початку ночі силу свіжу.
У тиші павутиною нудьга
Сплітає вечір сутінками міста,
І в'яже душу гнітом ланцюга,
І сил нема боротися.
Огниста
Вечірня вулиця виманює в юрбу.
Іти крізь натовп - звична терапія.
Знеболення душі.
Свою журбу
Сховати там - дорогоцінна мрія.
А потім повертатися назад,
В кімнату, де скімливо так і тоскно.
Нести свій хрест, коли й гірка сльоза
Пектиме, як гаряча крапля воску.
15.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину
художника Сідорова С.Н. "Вечір у місті"
http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.
php?journalid=3090603&jpostid=107446259
"Очерчивая циркулем железным, как холодно ты замыкаешь круг..." Наталья, очень! Картинка подобрана удачно: ярко-ярмарочный город, и ЛГ, побывав на "карнавале", возвращается в тоскливый круг от этого особенно грустно
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приятно, Света, что понятен не только сюжет, но и картинка.
За понимание!
Картинка подобрана удачно: ярко-ярмарочный город, и ЛГ, побывав на "карнавале", возвращается в тоскливый круг 
от этого особенно грустно 
...і таке буває...а вірш