Впало з неба прядиво густе
На розмоклі барви падолисту,
А зима, як мачуха, мете,
Не шкодує холоду і свисту.
Дмуть у сурми здиблені вітри,
Між дерев снують, немов примари.
Як зайча до теплої нори,
Тьмяне сонце пирснуло у хмари...
Загорнулось в рунну сивину
І сопе у свій кирпатий носик.
Крізь холодну білу пелену
Клапті снігу жалять, ніби оси.
А зима, сховавши в комірець
Полум'яні вистуджені щоки,
Чимчикує лісом навпростець,
По ярах і пагорбах високих.
По блискучих куполах церков
Аквареллю пише петриківку.
Посивілі маківки дібров
Огортає в заморозну плівку.
І в її широкім рукаві
Снять пташки, метелики і звірі,
І плояться подихи живі
По вітрами видубленій шкірі.
Сніг колючий плечі огорта,
Грію пальці вихололі чаєм
І моїм ужаленим вустам
Так твого тепла не вистачає.
Рада Вам! 
Дякую, Володимире, за такий схвальний відгук! 
