Все частіше вертаюсь туди,
де ступила в житті перші кроки,
що в душі залишили сліди
від дитинства на довгії ро́ки,
де змивали і тінь від біди
безтурботності чисті потоки.
Зачекай!
Не ховайся в туман,
карооке веселе дівчатко!
Я – майбутнє твоє, не обман...
Дай же руку! Пройдемо спочатку
всі стежини... спочатку...
Обійдем всі куточки двора,
де всміхались матусині квіти,
щебетала сільська дітвора,
і від вишень вгиналися віти...
Мамин голос позве нас здаля –
найрідніший, найкращий у світі!
Відгукнись!
Повернись хоч на мить,
світла юносте, цвіт неповторний!
Не озвалась... Лиш вітер шумить
і сумує, як звуки валторни,
що життя – неповторне.
Коли ро́ки вповільнюють кров
і сміються над нами з люстерця,
ми в дитинство вертаємось знов,
мов по воду святого джерельця,
що відроджує сили й любов
і лікує поранене серце.
Не тікай!
Ще хвилинку зажди,
моє миле дівча босоноге!
Ти – мов совість моя назавжди,
доки в'ється життєва дорога...
поки в'ється дорога...
24.06.2015 р.
так, Світлано, як тільки негаразди, так і в дитинство, до діжки із щастям, під крило до мами, яка завжди знайде потрібні слова-ліки... зворушлива пісня а музику, бува, не пишете?
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вчора ввечері прочитала пропозицію Віктора Оха, написати тексти до його запропонованого варіанту музики. Ось я й попробувала. Спробуйте і Ви, Птахо.
