Я нікого не звинувачую -
Ні себе, ні, тим більше, Вас.
Просто долею не призначено.
Просто вимір не той і час,
На ромашках не тих гадалося,
Говорились не ті слова...
От тому-то, мабуть, не склалися
"Одинички " в жадане "два"...
Я вважатиму Вас удачею
(хоча й кіт на душі шкребе)...
Я нікого не звинувачую...
Може трішечки...і себе...
Гарний вiрш, Любов. Дуже гарно звучить. Герой вашого вiрша мiг би дати героiнi вiдповiдь словами з пiснi Вiктора Павлика:
Хоча б на мить, хоча б на хвилину
Спинити час i тебе серпневу
Моя бiда i твоя провина
Що наше щастя розтало в небi.
Нi обiцянок, нi пробачень
Все сталося само собою
Слова набули нових значень
Ми ж не змiнилися з тобою.
Тiльки ось останнiй рядок у вас якось не зовсiм зрозумiло звучить, якщо ви трiшечки себе не звинувачуете, а бiльшу частину себе - що, все таки вирiшили звинувачувати?
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну звісно. Саме в цьому і суть всього написаного "Я нікого не звинувачую. Тільки себе. А Ви живіть собі з миром".
Дякую, що завітали!