Внуку
Роки проносяться, спішать
пір'їнками в бурхливім вирі,
і час настав: своїх пташат
ми проводжаємо у вирій.
В незвіданість, у далечінь
їх ваблять мрії і дороги,
нас огортає смутку тінь,
беруть в полон журба й тривоги.
Коли онуки йдуть в світи,
розлуки не бува без болю.
О Боже, шлях їм освяти,
щасливу дарувавши долю!
Лети ж, соколику, увись,
гартуй характер, дух і крила,
крізь перепони всі прорвись,
щоби невдача не скорила.
В буденнім вареві життя
не втрать-бо вроджені чесноти,
щоб не терзало каяття,
шануй і множ свої цінноти.
Шукай, мій лебеде, шукай
свою єдину в цілім світі,
кохання справжнього пізнай
чарівні, неповторні миті.
Лети, журавлику! Долай
дороги нелегкі, далекі,
але завжди в свій дім вертай,
як вірні поклику лелеки.
В свій зранений, та рідний край,
де волі дух і щирість в слові,
де спогадів дитячих рай
і скарб родинної любові
безмежної, без тіні чвар,
де корінь твій і пуповина,
і найцінніший Божий дар –
матуся, татко, Батьківщина.
Радий Вас знову бачити у строю. Вірш дуже гарний і хвилюючий. Так, діти виходять в світи і їм всі ці благословіння і настанови особливо потрібні. Додаю в обране.