Скажи, куди іти, куди втікати?
Хаос життя затягує, мов смерч.
Ми просто душ чиїхось дублікати
Тих, що раніше зважились до втеч.
Ми просто бранці власної зневіри,
Такі собі мерці, нехай живі...
І поки весни стелять саван білий,
Осінній сплін дзвенить на тятиві.
Ми добровільно йдем на ешафоти,
Нема страху, здались за мідяки,
Забули, що гріх Каїна навпроти
І, що живем не ДЛЯ, а ЗАВДЯКИ.
І часто так, рятуючи тілесне,
В рідкий азот занурюєм думки.
Та крига з душ все рівно колись скресне,
Хай не сьогодні, хай минуть віки.
В один кінець квиток, і все по тому,
Що буде далі - неважлива суть.
Живі мерці по колу золотому
В хаос життя вростаючи, ідуть...
Так все правдиво написала Іринко!!! Жорстокий світ веде людей до зневаги... Багато таких хто не боїться гріху, може просто образити людину, плюнути їй у спину і буде з цього радіти
Ми добровільно йдем на ешафоти,
Нема страху, здались за мідяки,
Забули, що гріх Каїна навпроти
І, що живем не ДЛЯ, а ЗАВДЯКИ.
Дуже сподобалися ці рядочки Іринко! Ти просто молодець!!!