Створив Бог день... створив Бог ніч та й став відпочивати.
Відпочив день, відпочив два й почав знов міркувати: « А що
коли отак щодня нічого не робити? У кого вчитися тоді будуть
мої всі діти? Однаковісінькі всі дні, одна в одну всі ночі. Як-
що одне і те ж щодня, чи радість мають очі?..»
Він став творить… Ой дні ж які! Веселі та бадьорі. А працьо-
виті всі які… буденні є й святкові. Кожному дню торбинку дав.
Своє хай поскладає. Коли на Землю день прийде, своє й пороз-
сіває.
То ж стали розсипать сніги зимові дні сріблисті. Весняні ніж-
ністю цвітуть в смарагдовому листі. Ой, як видзвонюють в гаях
дні теплі літні, Божі… До ніг схиляються в плодах осінні дні по-
гожі.
Дарує кожен день своє, що дав Господь в торбину, тому всі ма-
ємо щодня веселу світлу днину. Якщо гірчить… не Боже то.
Бог гіркоти не має. Він лиш щасливі, добрі дні на землю посилає.
І ночі зоряні, ясні, для нас вогнями сяють. То ж дякуймо й радій-
мо всі, бо швидко ж так минають…
Наш Бог – невтомний є Творець! Нам є чому радіти. Коли вчи-
мося в Бога ми – в нас вчаться наші діти.
Ми з Вами, дорога Надійко схожі твори склали! У Вас тільки про дні, а в мене про роботу! Потрібно своєю працею бути в приклад своїм дітям! Гарно і мудро! Щастя Вам і натхнення! Удачі і гарного настрою!