Вітер.
Легко, він розповсюджує накоплену життєдайну прохолоду,
тепло-життя, зібране на шляху, та розносить його в далекі краї...
Ніхто не знає точно де він народжується і де він полишає цей світ...
Мені важко уявити щось таке ж живе безмежне.
Надзвичайна різноманістність характерів захоплює:
від морського легкого ледь ласкаючого шкіру бризу до
ураганів, що виривають з корінням дерева, й торнадо, що здатні опустошати річки...
І така доля великої природньої сили: ласкати, ніжити та зглаждувати лучики найближчої зірки
на ніжних озеленках, на хутрі, шкірі, корі, землі та різній тисячолітній тверді —
на будь якій окоханій, що чекає полегшення,
чекає хай тимчасового, але такого солодкого незбагненного ощасливлення.
Та чи хтось колись чув про вітер, що зачепився.
Вітер, що залишався на місці, що зупинився.
Абсурдна річ, як ви розсудите?
Якщо ж раптом така парадоксальна річ за якихось неймовірних умов,
котрі мабуть ніколи не вкладуться в нормальні закони, і змусить Чудо спинитися,
то чи не зрівнюється це до його смерті,
бо чи ж не втрачається його призначення і розуміння як явиша чи істоти Живої?
Але разом з тим, допомігши багатьом, вчинивши масу речей, переживши немалий шмат подій
виникає цілком природнє питання
чи не випаровується з величезного водоймища пам'яті
хоча б секундні пережитті надцять років тому почуття
або глибокі, розтягнуті на роки, переживання справжньої дружби, братської любові, чистого кохання...
Ні краплі.
Легко, він розповсюджує накоплену життєдайну прохолоду,
тепло-життя, зібране на шляху, та розносить його в далекі краї...
Ніхто не знає точно де він народжується і де він полишає цей світ...
