Іти завжди важко,
Тягти за собою ліниво валізу.
Це те, коли не в поміч ні пляшка,
Ні купа старого хмизу,
Щоб підпалити
І глядіти на всіх крізь горюче гілля,
Та навіщо?
Нащо гірким солодке робити..
Бо солодко знати,
Що важко іти.
Що є звідки і від кого..
Бо є в тебе люди,
Яких більш не знайти,
За яких маєш дякувати Бога.
Поверни дороги туди,
де перехрестя сплелися п’янким поцілунком,
де колиска життя заколихує сни,
бо з безсонням ще треба милі пройти,
напившись згарячу юності трунку.