Все пам'ятаємо тепер,
І навіть перший літній день.
Той день, де сонце нам світило
Той день, де нам було так мило.
Ми жили на своїй планеті,
Планеті, що Дитинство звалась.
Землі, де всі малі відверті,
Де небо світлим нам здавалось.
Все згадується, мов у сні,
А ми такі, такі малі,
І наші батечко і мати,
І той поріг рідної хати.
Ми досі ходимо по стежці,
Яку топтали ми уперше.
Ми добре знаєм, що тоді,
Були найкращі наші дні.
Як хочу я все повернути,
Усе, як ми жили тоді,
Щоб світ тоді ще повернути,
Щоб не ставали ми чужі.
Щоб я ходила в перший клас,
Щоб вчителька була у нас,
Щоб мати була молода,
І нам світила зірка світова!
То що ж тепер робити нам,
Коли нема планети там.
Ми так бажаємо співати,
І хочем Букваря читати.
То що ж ми знаємо тепер,
Коли у нас дорослий день,
Де ми відверті, ми щасливі,
Але батьки вже посивілі.
Ми пам'ятаємо дитинство,
Ми віримо в його святинство,
Ми любимо наш рідний край,
Але Букварику прощай!!!
