…Скажи, що всі слова мої були
Безглуздими, смішними. Чи про інших…
Що ми так просто здатись не могли,
І нам судилось разом значно більше.
Що вся страшна реальність не про нас,
Що то зимовий сон такий безжальний…
Скажи мені, благаю, без прикрас
Чи ти для мене перший і останній?..
А хочеш, то мовчи. Бо ті слова
Як постріли у душу вогнепальні…
І я з того моменту нежива,
А так собі… картина візуальна.
Скажи, що то невдалий монолог,
Коли слова пролились через вінця.
Повір, суддею буде тільки Бог
Відкинутій твоїм мовчанням жінці…
Коли одним відтінком на асфальт
Поставить різко крапку знову тиша…
Я вичавлю із себе: «Дуже жаль…».
Скажи, що нам судилось значно більше.
