Знову чую негатив десь в душі.
Пустота. Спектакль закінчився.
І що ж знову потрібно ще мені?
Чого знову тверезого напився?
Мабуть місяць цю ніч не зійшов,
А без нього не видно куди йти,
Тому блукав, нікого не знайшов,
От з душі й почало все повзти.
Добре, що хоч лише коли сам.
Ніхто не бачив свіжі, старі рани.
Невідомо нікому де є мій Сезам.
Де мої думки найбільше рвані...
Вам не варто знати, що ховаю.
Але я б хотів показати, колись.
Немає правда кому і ще не знаю
Чи зможе хтось тут віднайтись.
Тому, коли сонце повернеться,
Все в середину піде собі назад,
Поки ще місяць не знайдеться
І розіллюсь як листям листопад.
