Вгору-вниз – долі кардіограма.
Вгору-вниз. Осцилограф-душа
Відображує настрою злами.
Нащо сльози? Авже ж! Для вірша!
Вгору-Вниз. Ти сама так хотіла,
Тож не скигли! Терпи і співай!
Посміхайся! Хай в спину всі стріли,
А поранять, то швидко латай!
Нитка чорна.І ніч надто чорна.
Очі втупились знову в пітьму.
Превалює тональність мінорна,
Та бравурний акордик візьму.
І з відшуканим десь оптимізмом
Заморочу увесь білий світ:
Це, мовляв, є приємним сюрпризом
Карколомне падіння і зліт!
Від нестримних розмов – до мовчання
І від сварки до лагідних слів.
Лихоманить по повній кохання:
Замінили веселощі гнів.
Я стомилася: хитавка знову.
А казала ж собі я самій:
„Не твоє гірки-атракціони?
Є ще потяг – він йде по прямій!”.
По прямій, без інтриги? Не варто!
Не буває стосунків без криз!
І повторюю вкотре затято:
„Тільки вгору! Ну.... трішечки вниз!”
просто їх забагато: трикрапок, дужок, лапок – аж в очах темно, і текст має непривабливий вигляд через те. до того ж дужки в віршах дуже небажані з психологічних міркувань, а трикрапки взагалі непотрібні
трикрапки таки приберу трохи. Бо як казав мій друг: "Троеточие в стихи вставлять придумали женщины, чтобы делать в этом месте такой вдох, что аж грудь из декольте вываливалась" Дякую! подивлюся що можна зробити