Жартуючи, кину: немовби ще хочу
Пізнати ще раз оту цноту дівочу,
Яка зводе з розуму, будить бажання,
Примушує серце горіти коханням.
Жартую, аби не дізналися ближні,
Про те, що мені вже немилі колишні
Бажання амурні, принади спідниці,
Чи флірт до якоїсь ще там молодиці.
Все час відбирає та підсумок робить.
Можливо, що в старості розум приходить
І досвід життєвий підказує в днині,
Що час забувати колишнє людині.
Мені, Це – не треба. Я диво Це маю.
Лиш думка прийде і вже душу проймає
Шаленою ніжністю, щемом і болем,
Тому що удвох бути в небі не можемо!
Вона ще літає. Вона ще кружляє.
Ще вранішнє світло її обмиває
У літній блакиті як ласка Господня,
Хоч знизу загрожує чорна безодня!
Вона – ще у небі. А я – у безодні:
На самому дні! І в добі своїй кожній
Як можу тримаюсь, з відчаєм борюся,
За неї – єдину! – страшенно боюся!
Аби зла недоля не склала їй крила,
Аби ніжний погляд біда не закрила!
Жартую із тими, хто слабих обходить,
Хто кожному з нас добрі послуги робить.
Та знає одна лиш голубонька мила,
Як просяться в небо поламані крила!
24.07.2017
Гарні мемуарчики, Петре! 
