Я не вважав себе безгрішним
Не одягав корон чи вінця
І коли похитнулось соціальне крісло
Я не тримав образи на життя
Я просто стою на обриві
Чекаючи поїзд у забуття
Що ж чекає мене в цьому пориві
Під землю доставлять чи в небеса
Прийдуть мої друзі додому
Вип'ють по чарці вина
І тихо промовлять до “нього”
За усопшим другом слова
І день сороковий настане
Пам'ять зітреться й сльоза
У повітрі остання розтане
За тим хто не тримав образи на життя
