В зім’ятих буднях старих книг,
В лугах, затоптаних словами
Голос душі, чуттів затих..
Не домінує понад нами…
І ми шукаємо легке,
Та невибагливо-жадане,
Що змінить перше «я» людське
Відкине болі та страждання…
Хтось із ліхтариком вночі
Малює потай добру фею,
Вона дає йому ключі
Які відкриють в щастя двері…
А хтось, крізь повсякденну млість
Не бачить матових стежинок,
У власному житті він гість,
Він ходить.. він же не будинок.
І виривається з проблем,
Але проблем не вириває,
Будує, рухає, іде
І звичні клітки розбиває…
Так і живуть вони... в думках
У світі власної особи..
Вперед… за руки… по квітках..
А не побачаться ніколи.