У кутик клуні,закотилося зерня,
Задумало там зиму зимувати,
А по весні йому судилось прорости
Колосом стиглим очі милувати
І вже зерном здоровим, молодим
Безмежні ниви будуть засівати.
Одне малесеньке загублене зерня,
життєву силу поколінням може дарувати.