Мій незнайомцю,
Якщо ти думаєш, що я втомлюсь тебе чекати, то ти помиляєшся. У мене хороше терпіння, а ще сильне відчуття любові до тебе. Якось читаючи «Щоденник Мавки» Дари Корній, побачила одну фразу « для щастя потрібні двоє», от і для власного щастя я ладна зустріти тисячу чужих людей, аби нарешті побачити одного рідного, свого.
Дерева вже підняли руки вгору і здались пізній осені, вже не бачать сенсу тримати на собі ламкі листочки. Кожного року вони також вчаться відпускати , приймати втрату , розуміти її. Обговорюють це все зимою між собою, коли стоять кволі і голі.
- Калино, а ти як зуміла навіть не заплакати, коли полетів останній твій листочок?
- Ой..березо..це велика праця над собою, над своїм тілом і душею. В людей теж буває період, коли вони стоять обдерті, понівечені й самотні , обвіяні зимовим вітром. Але вони проживають і переживають цей момент. Розумієш, сестрице?
- Але ж це так важко!- обурена молода береза змахує голим гіллям на знак протесту
- Ти ще молода, енергійна. Не можеш прийняти життя таким, яким воно є. Без рожевої палітри своїх уявлень, без наївності .
- Але ти теж молода. Гарна й розкішна навіть не маючи жодного листочка на собі..- з нотками суму береза хилиться до землі
- Сестрице-молодице, була я така як і ти, йшла проти вітру, відганяла усе, що заважало мені жити так, як цього хочу я. Не хотіла скидати листя й віддавати їх землі, не хотіла скидувати своїх червоних, рум’яних діточок. А як же я журилася, коли мене обкрадали кожного року. Та приходила весна і я ставала ще красивішою, ще запашнішою, ще привабливішою. Я вдихала в свої легені свіже після зимове повітря і це було моїм бальзамом, яке приглушало біль від колишньої втрати. Та з часом…починаєш розуміти, що після власного падіння йде зірковий злет .
- Тобто, якщо я навчусь відпускати своє осіннє волосся з легкістю, то навесні це повернеться мені розкішною шевелюрою? Кращою, ніж було?
- Саме так..- спокійно відповіла калина й трішки засміялась .
Тільки чомусь люди не розуміють сенс отих невдач, гадають, що вони створенні , аби показати, який ти невдаха. От і я, як та береза вчусь приймати ті невдачі.
Іноді уявляю, як твої ніжні долоні розплітають моє золоте волосся , як пестять їх , як цілують. Мені здається, що моїм бальзамом будеш саме ти, як для калини після зимове повітря. Скоро зимові свята, поспішай хутчіш до мене, будемо дивитись традиційно « Сам вдома» і їсти запашні мандаринки.
Поетів у Клубі дуже багато.Будете читати їх твори,вони прагнитимуть читати ваші.Звісно багатьом можливо будуть до вподоби.Ваші твори оригінальні,цікаві,душевні і написані з великою теплотою-ніжністю!З найкращими побажаннями!
Чудовий твір!Все в ньому дуже гарно сказано! 
