В кімнаті розкинулись пахощі мигдалю,
і туга пускає бутон від глибокого вдиху -
час грітися чаєм, скидаючи тонни жалю,
вдихаючи дух незворотності - мірно і тихо...
Вдихаючи запах анісу, торкнутись руки -
й відчути, що чай охолонув, а в серці ясніше,
що тепла долоня проводить по шкірі щоки,
а простір між ніччю й світанком стає все тісніше
А простір втрачає свій сенс для обійнятих душ,
вечірній тужливий бутон розпускається в сльози,
бездонна, страшна незворотність - міжзоряна туш -
лишає листи, обіцяє прийти до морозів
Лишається стук, що на двох перекачує кров,
і завтра готовий лунати з ранковим дощем,
і разом радіти, що болісний вечір пройшов
в кімнаті, де пахне ніжністю та мигдалем
