Бряжчать дощі сторІнками дахів,
стікають краплі з вигинів строкатих,
промоклі пальці західних вітрів
розписують бруківку, мов плакати.
В міських анонсах дощ і знову дощ.
Складає осінь лист, немов намисто.
в дзеркальних спинах мокрих сірих площ
тролейбуси "рогаті" бродять містом...
Ми ж так любили дощ…вогні вітрин,
глінтвейн гарячий у старій таверні,
кумедних звірів в плетиві хмарин,
Бальзака й Ліну, і митців модерну.
Спиняти час, і оберти Землі,
спихати в ринву доленьку лукаву,
писати пальцем « Я люблю…». На склі.
І випивати залпом … третю каву.
PS.Проте й у Долі забагато дір,
чекають нас, на жаль, і біль, і втрати.
Стих дощ. Лягають вірші на папір..
...життя ж нам двічі - не переписати.
"Асфальт сіріє в дотиках підошв,
тролейбуси "рогаті" бродять містом..."
Дуже-дуже красиво написано...
Захоплююся Вашою творчістю!
"Життя ж нам двічі - не переписати."
А це схоже на один з моїх віршів...
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за слова.... дійсно знайшов твій вірш схожий з останнім рядком...так що якщо ти заявляєш претензії прийдеться переробити рядок...
дійсно знайшов твій вірш схожий з останнім рядком...так що якщо ти заявляєш претензії прийдеться переробити рядок... 
