Безжально печуть слова
і терням стискають груди.
У вІршах я ще жива,
та в очі не дивлюсь людям.
Не прагну нових висот,
шукаю промінчик щастя.
У мріях цвіте осот
і шрам на моїм зап'ясті.
Не знаю, чи варто так
і часто гублЮся в римах.
В душі зацвіте ще мак,
і весни в холодних зимах...
Звичайно, що ще зацвіте... ціле поле квітів в нових переливах роси та барв ...
і нехай все-таки видніються нові висоти , з яких і народжуються нові сили
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за побажання, це всього лиш рими... Дякую Тобі
...Вже травень на трибуні прозовий
З мікрофоном поети весни солов’ї.
Бадьоро знамена у руки,
І зерна надій комусь у дарунок,
Не вирвуть ні гриф, ані круки.
Не вжалить зневіри вже трунок
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш не автобіографічний, просто так написалося, захотілося коротких рядків. Дякую Вам за коментар
...
