Часом снишся. Посеред конвалій,
під фатою схилених ялин,
де голки, від таємниць зів’ялі,
сіються на плечі горобин,
де в післяобідній, стиглій тиші
сонце якір кидає за гай –
дзвоники конвалії колишуть
шепіт твій грайливий:
До-га-ня-й-й…
Як тоді земля з-під ніг тікає –
Дожену? На щастя? Чи біду…
то у сні, на паралелях гаю,
я з тобою в квіти упаду,
буду цілувати твої очі
цілу нічку. Нічку б ще.
Одну…
Там тепер конвалії шепоче
Вітер легкокрилий:
До-же-ну-у…
ВЕТРА...
переклад
Снова снишься. Ландыша слезами
под фатой у задремавших елей,
что рябинам грозди осыпают
зеленью иголок, словно тенью.
Там в послеобеденном молчаньи
солнце прошивает желтой нитью
тайны леса. Ландыши качает
шепот твой игривый: "До-го-ни же..."
Убегают из-под ног тропинки.
На беду ль, на счастье догоню?
Хоть во сне к тебе я стану ближе,
на цветы с тобою упаду.
Прикоснусь к глазам твоим губами.
Хоть бы ночь... еще... еще одну...
Там теперь лишь ветер напевает
ландышам душистым: "До-го-ню-у!"
Ого! Оце сон! Нехай збудеться! (Й хоч у сні, на паралелях гаю, -"хоч" лишнє, випадає з ритму... Може :"І вві сні,на паралелях гаю") Вибач, що такому метру лірики підказую...
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дійсно, друже, цікаво, гарно, легко та ніжно. А ось образ якоря мене збентежив. Коли кидають якір, то корабель( в даному випадку сонце) має зупинитися на місці. А чи це так?
Успіхів Михайле та гарного настрою!
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..сонце там мені і зупинилося...не рушає нікуди...дякую
