Не дай моїй мушлі закритися знову,
Не дай потонути у світі ілюзій -
Почни щиросердну і дружню розмову
Про пташку, про квітку, калину у лузі .
Давай ми з тобою про все поговорим:
Про місяць і зорі, метелика крила,
Про тепле і лагідно -сонячне море,
Про Грея, Ассоль і червоні вітрила...
Давай вип'єм кави під музику слова,
А, хочеш,- скуштуєм солодкої вати?
Я, навіть, про біль говорити готова...
Ти тільки не дай мені знов замовчати...
Не дай мені в себе сховатися знову....
Не дай відректися надовго від віршів...
Ти ж знаєш: страшним є несказане слово,
Та Муза, розп'ята мовчанням, - ще гірше...
Ти справжній Майстер Слова, Любочко, твоє мовчання просто неможливе! І я, і ми всі дуже любимо твої вірші... я думаю, що це має стати найпотужнішою рушійною силою для твоєї Музи-розумниці!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Причини довгого мовчання у різних поетів свої особисті, але є одне спільне поміж нами – мовчання нестерпне…
Хтось витримує більше, а хтось менше, але рано чи пізно душа знову відкривається і ллються вірші життєдайною рікою…
Насправді, відкритися чи ні, мовчати, а чи писати, залежить лише від нас самих…
Це ілюзія, що хтось із людей нам допомагає, це нам так хочеться думати…
Просто вляглися емоції і поет приймає вірне рішення – писати, писати, писати!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Повністю погоджуюсь із Вами! Але іноді так хочеться просто з кимось поговорити, ні про що, просто відчути, що хтось є поруч. ..
угу... і доказів не треба... 
Як гарно сказано. Дійсно, можна говорити про усе на світі. Але якщо закохані замовкають, якщо нічого сказати одне одному, то це вже погано... 
