Я дивилась на неї крізь морок нічної палати -
На бліду, ніби з місяця зіткану, шкіру...
І не плакалось вже...не хотілось ні їсти, ні спати..
За плечима десь Янгол тримав мою віру...
В завіконні береза сердечками - листям тремтіла,
Виплітаючи з тіні якісь силуети...
Лікар стомлений - час крокував, одягнувши бахіли,
Внутривенно вливав мені "завтра" в катетер...
І набридлива думка снувала "якби" недоречне,
Оплітаючи серце липким павутинням....
І від станції "видих" до станції "вдих '' - безкінечність...
І байдужим дощем розповзлось хмаровиння...
Я тримала її півпрозорі тонесенькі пальці...
Від тривоги з душі всі слова відлетіли...
... Десь під ранок лягло на тендітно - знервованій шальці
Світле слово :" жива ", як метелик несмілий....
Дорога Любочко, дякувати Богу, все минулося!!! І це зараз головне! Якраз сьогодні, у День захисту дітей, Ви вилили біль-ридання-щастя зі свого серденька! Завдячуйте Господу за цей дар!!! Хай благословляє Вашу родину Свята Сім'я своєю щедрою благодаттю!!!!!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Сонечко!
Я вірю, що все буде добре! І приємно читати слова підтримки! Я всі коментарі передам донечці - хай порадіє!
Хай Вас Господь береже!
Ви дуже майстерно передали стан тривожного очікування на результат, який від нас дуже часто не залежить. де й слова в душі взялися, бо в такі моменти, здається, їх і немає... наснаги і здоров'я Вам і Вашим рідним.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вже місяць минув.... Нарешті знайшлися слова і сили... Дякую Вам!!!
Любочко! Рада, що обізвались. Але скільки пережило Ваше серце. Ну, добре, що найгірше позаду. Тримайтесь. Ми з Вами. Любимо! Тримаємо кулаки!!!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Любочко - Сонечко!
Моя старша донечка потрапила в жахливе ДТП... Це - перша ніч, яку я провела з нею після операції і реанімації....
Дякую за підтримку!