Явища природи... Як вони нам нагадують
наше життя! Хочемо ми того чи ні...
Зимова млява… Хоч тріщать морози,
І кубляться у стужі снігурі,
В природі щем, в душі панує проза –
Зимових хуг невтішні попурі…
Як відгук злих минулих лютнів,
Що калиново впали на сніги,
Гуркоче гнів, співає тоскно лютня,
Додаючи статечності снаги….
І вже в очах – немов ті добробати,
Що на амвон доладність принесуть…
Стихає біль… І хочеться подбати
Про нашу свіжу, вистраждану суть.
Хоч в кабінетах жарко – не Канари ж! –
Й надворі тал – як змучений народ,
Сконають дні – мов здирники і скнари:
Весна не пошкодує нагород...
«Зимова млява» зміниться весною,
Заснуть морози, стишаться сніги…
За страдників оступляться горою
Ті теплі дні, що нам не вороги.
І зникне враз тупа контраверсійність*
В історії природи і держав,
Бо аватар** – не схимник, а месія –
Ланцюг скує для міжсезонних мляв!
15.02.2017
*Те, що неоднозначно трактується.
**Боголюдина.
Как всё-таки природа и погода влияют
на настроение и состояние души и даже на отношения в обществе...
Тоскливая мелодия - очень кстати...
Приход тепла и весны вселяют надежды на перемены к лучшему.
Гарно, Олексо! Настроєве!
Я не люблю відлигу зимову,
Бо знаю: не скічились ще морози.
Та я весну у зиму не зову.
А поки що, в душі моїй лиш проза...
Відлига весняна, це зовсім інше...
Душа захоче знову полюбити.
А про зимУ не згадуєш вже більше...
Лиш іноді думки: як до зими дожити...