-1-
З болотних озер до ясного Сонця-Ярила
Здіймався священний, божественний, сонячний птах.
За вічну любов він згоден віддать свої крила
І каменем впасти, щоб пір’я розвіяти в прах.
-2-
В густих очеретах згасала його половина, –
Не стало лебідки із вищої волі Богів.
І лине востаннє пісня його лебедина
Про дружбу, закоханість, відданість, вірність птахів:
приспів:
«Дажбоже, ладуй мою душу і душу дружини,
І вгамуй мою тугу й журбу.
Я вдячний Тобі, що даєш мені сили
Любити, коли світ здається немилий, –
Життя – це Богами нам дана можливість кохать.»
-3-
З білого пуху розрісся величний курган,
На схилах якого родилось село Лебедин.
Подвиг пташиний живе у серцях лебедян,
Що образом лебедів знов свій оздоблюють тин.
приспів:
Дажбоже, ладуй душу й дух лебединського Роду,
Збагати їх любов'ю й теплом.
Ми вдячні Тобі, що даруєш нам змогу
Любить не за щось, а всупереч чомусь, –
Життя – це Богами нам дана можливість кохать.
(Присвячується селищу Лебедин)
(Аудіо файл, прикріплений до даного твору, являється музичною композицією, створеною мною)
Оценка поэта: 5 Вчені орінтологи стверджують, що лебедина вірність - не що інше як "міф", такий собі стереотип, втовкмачений нам і прийнятий нами через свою "привабливість"
Ростислав Свароженко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Досить довго у науці панувала хибна думка про те, що нібито внаслідок «первісного страху» людини перед силами природи виникла релігія. Хоча, очевидно, що безсилля людини перед природою стало проявлятися лише тоді, коли вона перестала розуміти свій органічний зв'язок з Богом-природою, протиставила себе навколишньому світові. Для наших Предків природа була рідною домівкою. Саме від світу природи вони отримували їжу, одяг, матеріал для будівництва жител. Тому людина й наділяла рослини, серед яких жила, і тварини, які жили поруч з нею, людськими рисами, таким чином, ніби олюднюючи навколишню природу. Первісна свідомість вбачала рівність і партнерський зв'язок людини зі світом рослин і тварин. Більше того, людина вважала тварин, не тільки рівними собі, але навіть вищими і розумнішими. Саме обожнення природи, священне ставлення до неї, а не «страх» перед нею, стало причиною виникнення релігії зокрема. Уявлення про тварин-тотемів у давніх слов’ян сформувало багату й різноманітну фольклорну спадщину. Найкраще тваринний світ представлений у народних казках, причому в найархаїчніших з них тварини виступають не персоніфікацією людей чи їхніх якісних характеристик, як це стало пізніше, а самими собою.
