За місто я втік, і в степу зупинився,
Радів і сміявся, що тут опинився.
Тут щедро сонечко пече,
Повітря плавиться й тече.
Тут коники щастя кують на просторі,
Зозулі співають чиїсь довгі долі.
Пташина, он ген в височінь залетіла,
Комахи тут роблять своє добре діло.
Тут вітер гуляє, танцює по полю,
Радіє та хвалить свою вільну долю.
Колишуться трави і хліб золотиться,
І хочеться сонцем солодким умиться .
Та Землю свою від душі обійняти,
Як рідну і лагідну, добрую Мати.
В. Небайдужий.
2024 рік.
