Пірнуло місто в сиво-білий смог,
молочна пелена заслала вікна.
Колотить серце, мовби від тривог,
хоч – ні думок, ні почуттів... Одвикла
від гурту, я в жаданій самоті
над віршами хвилинку помудрую...
і полечу в деньочки золоті –
в своїм минулім тінню помандрую.
Там знані й рідні – всі іще живі,
ще туга душу втратами не рвала.
В натягнутій сердечній тятиві
стріла кохання долю чатувала.
Здавалося, життя не має меж,
а почуття – довічні і взаємні!
Красива – і в наряді... й без одеж!
Всі люди – світлі! Тільки ночі темні...
Злетіло в мить... Живу вже без вітрил,
а музика – piano, не мажорна.
І мрії веселкові стерлись в пил,
пропущені через життєві жорна.
І хоч не все в житті "уже було", –
на долю плакатись не вдячно й грішно, –
безцінне і найкраще відцвіло
і вхід до нього замкнено навічно.
Душа ятрилась виром почуттів,
і нуртувало пам'яті джерельце.
... А смог за нічку інеєм осів,
а теплий спомин – на скрижалі серця...
17-18 січня 2017 р.
А я вибачаюсь перед Вами. Вже двічі заходила, а відгук не можу відправити – Інтернет висне. Цікаво, це у всіх так жахливо працює сайт, чи лише у мене?
Дякую, Людмилочко!