(частина-2)
Її ще звечора шукали,
Навкруг гінців порозсилали
Томилися високі гості.
Не було меж батьковій злості.
По табору ходив,мов хмара
-За що мені такая кара,
Куди могла запропаститись,
Чи нікому було дивитись?
Та враз від серця відлягло,
Дочку побачив і тепло,
Старечу душу розігріло.
Вона підходила несміло.
Спинилась,голову схилила,
Пробачити її просила.
На батька очі підняла,
В його очах не було зла.
-Піди скоріш передягнися.
Вже зачекалися свати .
Пора тобі вже заміж йти,
Тож довго,доню, не барися.
Стиснулась вся.ураз зів`яла,
Ніяк такого не чекала.
Не йняла віри,що біда
Уже прийшла,щеж молода.
-Мій батечку,не віддавай,
Молю тебе,благаю Бога.
Люблю я іншого,другого.
Не віддавай мене,не віддавай.
-Я слово дав,тож не переч.
Збирайся в дальнюю дорогу.
Люблю тебе,мою небогу,
Та пізно вже,тож не переч.
-Ні,не піду,краще убий-
У батькові дивилась очі.
Вони були темніше ночі,
Палахкотів в них гнів сліпий.
-Я твій отецьі і пан тобі,
Владика я твоєї долі,
Та й не ламає циган слова.
До шлюбу,дочко,будь готова.
Пред батьком впала на коліна,
Збіліла,мало не зомліла,
Вся затряслась,ламала руки,
Заголосила від розпуки.
За ноги батечка хапала,
Брудні чОботи цілувала.
Благала,плакала,стогнала,
Та він не чув,тоді сказала:
-Ти породив мене отець.
Навіщо ж губиш свою доню?
Я не таку чекала долю.
Невже прийшов життю кінець?
-Ти циган,отче,ятакож циганка.
Ти слово дав,себе я віддала.
Я пюбого мого коханка.
Як не любов,то краще смерті мгла.
Зблиснуло полум`я у батькових очах.
В руці нагайка засвистіла,
Не шкодував він молодого тіла,
Кипів,аж піна на устах.
Від болі скрикнула,сердешна,
Не поступилась,не втікла,
Хоч кров червона потекла
Й страшною була мить прийдешна.
Руками личко затуляла.
Пощади в батька не благала,
Та полишили її сили
І стерплі ноги підломились.
Спинилась батькова рука.
Нагай джбурнув у бік щосили.
Жінки навколо голосили,
Щербата доля їх така.
Сказати й слова не посміли.
В шатро зомлілу віднесли,
Ніч біля неї просиділи,
Біль гамували,як могли.
Збігали дні,тягнулись ночі,
Життя верталось в чорні очі,
Та тінь на личкові лягла.
Так далі жити не могла.
В очах світилося тепло,
Коли про милого згадала.
І біль,і кривду забувала,
І щемно серденьку було.
Жевріла ще кохання мрія,
Та вкралась в серце безнадія.
Не було видимих препонів,
Циган неписаних законів.
Боялася за милого життя,
Та не було в ній каяття.
Рятунку вже і не шукала.
Незламність батька добре знала.
Життю короткому кінець.
Її закінчилась дорога.
В останнє вже молила Бога,
Щоб дав їй сили на кінець.
-Навіщо Боже ти послав
Мені жагу горячого кохання,
Не чуєш чом мого благання,
За що мене ти покарав?
-Не знала я ні сліз,ні горя,
Та насміялась з мене доля.
Забрала сенс мого життя.
Нема для мене майбуття.
Прости мене Великий Боже,
Твій присуд я збагнути не змогла.
Я на людей не маю зла,
Але й любити їх не можу.
Не було сумніву і сліз,
Для себе все вона рішила.
І десь взялася в тілі сила,
До річки збігла через ліс.
Знайшла на березі калину,
Обняла ніжно деревину
І,ніби милого уста,
Поцілувала край листа.
Зайшла у воду,до небес,
Останній раз перехрестилась
І швидко берега пустилась.
Сховав сердешну тихий плес.
ID:
318996
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 04.03.2012 15:14:17
© дата внесення змiн: 04.03.2012 15:14:17
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
